Букет я з ромашок нарвала у полі.

В вазон їх у спальні поставила своїй.

Дивлюсь я на нього, які гарні квіти -

Такому букету всі мають радіти.

На ньому й гадати я можу навчитись.

Візьму одну квітку й собі погадаю -

Чи буду щаслива, того я бажаю.

Лиш шкода ці квіти мені обривати,

І бачу, що користі в цім не багато.

Тож з білих ромашок віночок сплела я

І стала я схожа на тую Купаву.

Пішла я до річки і сіла на берег.

Холодна водичка до ніг дістає моїх.

І вмить я згадала, як ось так вже сиділа,

Десь теж біля річки Альона вродлива.

І кликала брата: «Вернися, Іванку!»

А річка у відповідь тільки мовчала -

Холодна водичка текла, ледь журчала.

Віночок з ромашок і я наче Мавка,

У темному лісі, чомусь вже блукаю,

А ліс весь  дрімотний за мною спостерігає

І вмить я здригнулась: «Та це ж все наснилось!».

Лежу я у ліжку, а поруч в вазоні стоять мої квіти.

Букет із ромашок стоїть на столі -

Тож з нього віночок,  сплету я собі.