На косовище зранку виїжджаю,

В руках з дитинства я косу тримаю,

А під косою стелиться вже молода трава,

Батькам в дитинстві я весь час допомагав.

Тепер батьків давно моїх нема,

То як коса до рук знов потрапля,

Я про батьків знов згадую завжди.

Як мене вчили усьому в житті,

І під косою звенить стигла та трава.

Давно я виріс і дитинства вже давно нема,

У самого на голові вже сивина.

Стало все іншим – діти вже не ті,

Вони розбіглись, як то зараз є в житті

І ось кошу я сам н6а самоті,

А на долонях терпнуть мозолі

Перед очима промайнуло все життя

На душу сум зненацька наляга

А під косою знов звенить суха трава

Трава пожовкла і вся на стерні майже згнила

Нема кому було тоді її зібрать

І куди поділась сила та моя в руках.

Висить давно в кутку забута та неклепана коса

Тільки погляну – от би в руки її взять

І як в дитинстві знов пішов би ту3 траву косить

Да не той вік – і руки вже не ті.

І ха йтам , що нас кожного попереду чека

Що буде далі – хто його звичайно тепер зна.

Тільки зосталась у кутку на самоті одна коса

Яка хазяїна і досі ще чека.

21,05,13