Сталося та – стражда родина,

І наче світ зовсім не милий.

І зупинилось раптом життя,

З світу дитина геть пішла.

Горе батькам, смуток в родині,

А за які оце гріхи Господь розплату таку взяв?

І що дитину собі забрав.

Змінить нічого не можливо,

Хоч всі в душі чекають дива,

Але ж назад немає вороття,

Пішла дитина в забуття…

Вона прийшла ледь тільки в світ,

Скажіть, а для чого ви мені?

Що вона бачила в свому житті?

Горе й страждання своїх батьків.

А в їх очах лиш одну надію,

Любов до себе розумія, що не покинута вона,

І стане краще її життя.

І ось закриті дитячі очі,

Лице спокійне, а може сон це?

Й спить собі міцно ще хлопча,

А кругом нього людей юрба.

І сліз від горя не ховають,

Бо цю дитинку в останню путь всі відправляють.