Згадав роки свої дитячі,

Як той Тарзан по деревах лазив.

Мені цікавим все тоді здавалось,

А на маківці дерева, гніздо сороки склали.

Роздерті руки, кров на колінах,

А я по стовбуру у гору лізу.

Сухе гілля я оминаю тонке ламаю і в низ жбурляю,

Й весь час у гору лиш поглядаю.

У низ не можна, бо дуже лячно,

Гніздо сороки звели обачно.

Як можна далі від чужого ока,

Мені поглянуть кортить, а що ж там?

Чи то вже є там пташенята?

І я лізу в верх, лиш бачу яйця.

Лежать тепленькі вони в гнізді,

З гілок гніздо пташки звели.

Гляну у низ і страх пройняв,

Руками міцно стовбур обняв.

Трохи посидів ще на горі,

Спускався довше, чим в гору ліз.

Нащо поперся, чи грець попер,

Як не живий я там завмер.

Лиж на колінах знов кров зідрав,

Й що лазив в гору, пошкодував.

                                   09.06.13