Бігав довкола безхатній собака,

Чи то відірвався він десь з переляку,

А чи прогнали з двору старого,

Навіщо тримати собаку такого?

Користі мало стало від нього,

Життя то собаче, що вже тут вдієш?

Став він нікому тепер не потрібен,

То вже довкола собака цей біга.

Що де знайде, то його і вечеря,

Наче б то лагідний і не скажений.

Бо не кусає і навіть не гавка,

Шкода звичайно такого собаку.

А колись було, що був він потрібен,

Був молодим, спритним, сердитим.

І все що треба від нього робив,

Життя промайнуло, згодом пес постарів.

Наче підвода стара і розбита,

Рука не піднялась собаку убити.

Зору немає у того собака,

Ще і не чує лиш біга і гавка.

Шкода, та й годі цього бідолаху,

На ланцюгу все життя і пробігло,

Тепер і радий побачить би світу.

Хто що там дасть, тому й треба радіти.

Краще б померти - та щось не пускає,

Бігає, гавка і смерті шукає.

Є у собака одне лиш бажання:

Що б десь заснути на старість у буді.

Затишно, тепло, вже можна й померти,

Так і людина життя проживає:

Робить, живе да і горя не знає.

Дітей у світі на ноги становить,

А прийде старість – один лише спокій.

Майже нічого взагалі не потрібно.

Подумайте люди і старість жалійте,

Що б вам не було як тому собаці,

Десь той притулок на старість шукати.

                                                 24.02.14