«Пощастило» майже й відлягло від серця,

Руки ось вже добу в старої не терпнуть.

Не болить і спина, не гудять коліна,

Тіла вже не чує й плаче вся родина.

Хвора лежить в ліжку і вже не балака,

Очі б мали стелю мовчки розглядати.

Але ж їх закрили щоб не підглядала.

В останню хвилину щось добре згадала.

Важко посміхнулась майже через силу,

І зробивши подих, стару відпустило.

Діда пережила – шкода обох зразу,

Сумувала довго, як його не стало.

Все жила самотньо і на щось чекала,

Сила потихеньку – стару залишала.

Нема більше сили, нема і старого,

І не дочекалась вона допомоги.

Гуртом всі зібрались на стару поглянуть,

Засмучені діти: «Пробач – просять, - мамо».

Ти ж заплющив очі, вже пішла в нікуди,

Тож її пробачте і ви добрі люди.

                                         23.08.18