Тож давно це так було –

Не згадає вже ніхто.

Але чомусь Половецьке –

Називається село.

Колись половці були,

Ті часи давно пройшли.

То на згадку залишилась,

Тая назва вже про них.

Люди різні тут жили –

Хліборобами були.

За худобою дивились,

Ще й вирощували хміль.

А чому зараз так живем,

Вже ніхто й не розбере.

Влади різні в нас мінялись,

Так село і занедбали.

Що не вкрали – розтягли,

І такі були часи.

Зараз маєм те, що маєм,

Хто як може виживає.

Хтось у пошуках роботи,

Десь за три-дев’ять земель.

Але це хто замолодші,

Літнім є вже що згадать.

Як на фермі, чи у полі,

Було руки чим зайнять.

Зараз тільки і є роботи,

Як тримать свого города –

Час поволі і сплива.

Хтось худобу ще трима

Так народ і вижива.

Є у нас навіть свій став,

Як пр. нього не згадать.

Яка гарна тут природа –

Навкруги села ліси.

Є в селі церква і школа,

І криниченька чудова.

І святая в ній вода,

Тож приходь, не пошкодуєш,

Хоч у будні чи свята.

Відпочинь ти біля неї,

Помолися і напийся –

Стане легше на душі,

Добрі людоньки мої.

Ось таке наше село,

Майже так завжди й було