Вшануймо пам’ять «Кобзаря»,

Він жив, писав тоді для нас.

Як міг життя змінить старався,

Своєї долі не цурався.

Був рекрутом і кріпаком -

Таке життя було кругом.

Жили в неволі українці -

Здається зараз все не так ,

Про що писав тоді «Кобзар»

Припустим знов він повернувся,

І ось такеє нам сказав:

Я розказать вам намагався,

Як кріпаки тоді жили.

Дивлюсь на вас, мої нащадки,

В мене за вас  душа болить.

Мені як вам зараз хотілось,

В країні вільній – вільно жить,

Але то тільки так здається -

Знову важкі у вас часи.

Чому ж народу України,

Завжди в житті так не щастить?

Хоч мирне небо вже над вами,

Але не зовсім все гаразд.

Одні заможні і багаті,

А інші просто аби як.

Вже поділили всю Країну -

В народа  ж руки в мозолях.

Помилуй, Боже, Україну!

За що народу цей тягар?

Мабуть в житті хтось-щось накоїв -

Народ свій гріх спокутував!

І перед богом на колінах,

Мені не соромно стоять

За рідну Неньку Україну,

Я міг би знов життя віддать!

Хто без роботи - жити тяжко,

Росіяни – знову «москалі».

На допомогу вам нізащо,

Ніхто чужий вже не прийде.

Все що чудове – зруйнували,

Капіталізм тут верх бере,

Знову він вас до низу гне!

Вам об’єднатись видно важко-

У кожного болить своє.

Куди не глянь – знову за владу,

В усій країні боротьба іде!

Стала в нагоді моя порада,

І як «сокиру» до рук взяли -

То шлях до волі ви знайшли.

Як наші пращури казали:

«Гуртом і батька легше бить».

Ця воля з кров’ю вам дісталась,

І влади темної не стало!

Тепер повинні краще жить.

І що б з трибун вам не кричали,

Ви сильні стали лиш тоді,

Коли всі разом об’єднались

Бо Україна – одна Держава!

Її повинні ви зберегти.

Хоч і давно для вас я «батько»,

Тож ви послухайте мене:

Хай як, коли, вам буде тяжко,

Це ви повинні пережить.

Як подивлюсь на ваш парламент –

І в жилах кров в мить закипа.

Чому не миритесь обранці?!

Чи Бога там на вас нема?

І серце б’ється, калатає,

Та дуже шкода мені вас.

То ж ви шановні мої і любі,

Всіх вас сюди народ обрав.

Нам всім гуртом треба в майбутнє,

Шлях України обирать.

Так щось зробіть вже для народу,

Щоб він з добром вас запам’ятав.

Як і мене - я ж намагався,

Щоб голос мій вас всіх пройняв.

Ви ж українці – не індуси,

І в жилах в вас козацька кров.

Я ще не раз до вас  звернуся,

Хоч вибачаюсь, я не Бог.

Політика - це брудна справа,

Вона була у всі часи.

Народ завжди наш обкрадали,

Всі ті хто був, там на горі.

Не слухайте хто закликає,

Щоб посварилися «брати».

Важкі часи нас всіх чекають,

Це мужньо треба пережить.

До зброї вас не закликаю -

Нехай вона завжди мовчить.

Які б політики при владі,

Куди б то вас вже не вели.

Їх не побачите на барикадах -

З народом різні в них шляхи.

Гроза нависла над Ураїной-

Згадайте, що ви всі «брати».

Не тільки тут живуть слов’яни -

Народи різні в нас жили.

Що маємо ми всі ділити -

Хай об’єдна розумний глузд.

І в боротьбі за Батьківщину,

Вас Бог ніколи не покине.

Грішний що не звертавсь до Бога -

Тепер на нього я молюсь.

За вас любі мої нащадки,

Я знов навколішки стою.

І на Всевишнього надію,

Я звісно маю вже свою.

Вам треба всім порозумітись-

І мир прийде в кожну родину.

То ж хай здійсняться мої мрії-

І небо мирним буде над вами.

Скруту ви теж гуртом здолаєте.

Давно за вами  спостерігаю.

І в вас я вірю, звичайно щиро,

Хто як не «батько» вам дасть пораду.

А буде мир у вас – теж буду радий.

Шановні, любі «діточки»,

Хай вам щастить завжди в житті.

Але душа болить все також,

Про  що то мріяв я колись:

Ви – «діточки», а я - ваш «батько»,

Ще раз згадайте мій «Заповіт».

Де поховали – за це вам вдячний,

А далі думайте, як жить!

Чуванов С.В    28.11.13