Не звичайне життя кожен з нас проживає,

Люди різні ми всі, але чому все так стало?

Знов потрібні сини боронити країну,

І його не минув громадянський той вибір.

І було, то звичайне село в Україні,

А на сході страшні відбувались події.

І не кожне село оминула та втрата.

Повертався з АТО наш солдат в свою хату.

Перше лютого було, але снігу немає,

Для зими досить тепло, і скрізь люди мовчки стояли.

І як тільки з далека сирени залунали,

То вмить серце здригнулось, бо горе відчуло.

Колона машин, їм кінця й краю не було,

Проїжджала селом і кудись далі майнула.

Зрозуміли усі - везуть героя солдата!

А край дороги стояли мов завмерлі селяни і далі очима її проводжали.

Де хто з них на коліна на землю ставали.

Ти вже нас вибачай, що тебе так вітаєм,

Бо героям завжди в усі часи була слава!

І солдату з АТО шлях ніхто не переймає.

Тепер бачимо ми його майже в останнє.

Повертався з війни не до рідної хати,

Зрозуміло усім, куди ж правду сховати.

А героя того кладовище чекало,

Він узяв і загинув за свою Україну.

За всіх нас отих, хто край дороги стояв на колінах.

І за тих хто в останнє його проводжали,

Хоч і хлопця цього навіть зовсім не знали.

Тільки сльози в очах все текли не вщухали.

Ну а люди до нього, як до живого звертались.

Бо герої живуть – вони не помирають!

Наша пам’ять на світі їх ще довго тримає.

Він в останнє до хати не сам повертався,

Хай і мало прожив і війни не злякався,

То така у житті йому випала доля.

Й завітало в родину страшне оце горе.

Важко слово знайти щоб утішить родину,

Краще вже промовчати у цю тяжку хвилину.

Як скажіть зрозуміти вагітну дружину,

Нема чоловіка і батька дитині,

Яка ще не побачила навіть білого світу.

А він не вагаючись за країну загинув,

Так і не дочекавшись цієї дитини.

І для усіх став героєм тепер в Україні.

А дорога вела все ж до рідної хати,

Де повинні були всі його дочекатись.

І його дочекались, але чомусь не раді,

Хоч тепер вже й не піде він більш воювати.

Й та безглузда війна, що від сім`ї відірвала,

Вже для нього скінчилась, але для усіх

вона щей й досі триває.

Чи міг він подумать,

Що ось так, повернеться?

Мов каменем важким усім ляже на серце.

Колона проїхала і сліду не стало,

І жовто-блакитні прапори її увесь час прикрашали,

А люди ж, ще довго, мовчки, край дороги стояли…

01.02.2015