Бур’яни великі зросли на подвір’ї,

Бо зосталась хата вже без чоловіка.

Як була би сила, вже давно скосила,

Але ж вже нездужа баба Серафима.

Як була молодша, то усе «горіло»,

Не було б в городі майже бур’янини.

Раненько вставала, брала в руки сапу,

А тепер ці руки ледве відчуває.

На ноги послабла і зігнуло спину,

І вже кілька років як не стало діда.

Діточки у люди вже давно як вийшли,

І живуть далеко, десь собі у місті.

У селі зосталась, так самотня мати,

Діткам нема часу її привітати.

Хоч би побалакать – стало б бабці легше,

Хай хоч на хвилину, щоб зраділо серце.

Здається забули діти свою матір,

Ось уже і літо в котре пробігає.

Хоч би хто провідав, запитав зненацька,

Як ви поживаєте, люба моя мамо?

Ось і розвалилась бачу ваша брама,

Зараз усе зробим - не мине й години,

Це робив ще батько, як ти був дитиной.

Час швидко спливає вже забравши батька,

А кому потрібна тепер його хата?

Матір же у місто ніхто брать не хоче,

Нащо там потрібна, як стала старою?

Там міська квартира, чистота й порядок,

Зовсім постаріла тепер наша мати.

На землі зростала, рук не покладала,

По землі ходила, весь час працювала.

Щоб у люди вийшли діти та онуки,

За них все раділа, а вони забули.

Що жива й хворіє вже старенька мати,

Нема допомоги від кого чекати.

Розумні й шановні виросли ті діти,

Десь при керівництві, є чому радіти.

Бо вона є мати, і усе робила,

На ноги всіх підняла, як батька скрутило.

Потім поховала й все годила дітям,

А тепер благає, щоб взяла могила.

Скільки уже років, як одна зосталась,

Й самотня садиба вже давно як стала.

Заросло подвір’я, бур’яни в городі,

І сухі дерева у саду лиш шкодять.

Гляне стара оком, замліває серце,

А було б інакше, був би живий Петре.

Разом веселіше б доживати старість,

Може б і онуки не повідвертались.

Була б копійчина їм тоді щось дати,

Але вже на ліки стало бракувати.

Вийшла на подвір’я, і сіла на лаву,

Очі налилися гіркими сльозами.

Стала непотрібна, мабуть що нікому,

За яку провину це усе зі мною?

Вже восьмий десяток собі розміняла,

Увесь час робила і рук не складала.

Ось тепер ці руки мозолі не сходять,

А колись то спритні були у роботі.

Зав’язать хустину – велика проблема,

Бур’яни в городі, он які зелені.